Рахів — місто, адміністративний центр Рахівського району Закарпатської області, на Гуцульщині. Розташоване у південо-східній частині Закарпатської області в гірській улоговині на висоті 430 м над рівнем моря — найвисокогірніше місто і районний центр в Україні. Найбільший перепад висот у Рахові між найнижчою (400 м) і найбільш високою (1200 м) вулицями.
Завдяки географічному розташуванню, унікальній природі і самобутній гуцульській культурі Рахів відомий, як один із найпопулярніших туристично-рекреаційних центрів західної України. У місті працюють турбаза, готелі і ряд приватних будинків. У Рахові розташоване правління Карпатського біосферного заповідника.
Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року. Одними з перших поселенців Рахова, напевне, були гуцули з Галичини — Мельничуки, Ворохти й інші. Селяни займалися вівчарством, рибальством, полюванням, бджолярством. Жили в курних хатах-колибах, згодом будували гуцульські хати-гражди.
У XIII ст. Угорщина повністю оволоділа гірськими районами Закарпаття. Поступово сюди стали прибувати та селитися тут угорські феодали.
Зазнав Рахів і татаро-монгольського поневолення. У 1241 році шістдесятитисячна орда хана Батия перейшла через Карпати в Угорщину. За період свого панування татаро-монголи вогнем і мечем спустошили та зруйнували майже всі міста й села.
Після відступу завойовників у Закарпаття повертаються угорські феодали. Після поразки у битві під Могачем у 1526 році Угорщина розпалася. Більша частина Закарпаття потрапила у васальну залежність від Туреччини, а решта території опинилась під владою Габсбургів. На початку XIV ст. зароджується опришківський рух. Рахівчани брали активну участь в загонах народних месників І.Пинті, Ф.Бойка, І.Пискливого, О.Довбуша, В.Баюрака, що грозою проносилися Карпатами.
За часів входження закарпатських земель до складу Австро-Угорщини сюди було переселено багато німецьких колоністів, за участі яких відбувалося становлення лісопереробної галузі. Величезним поштовхом до соціально-економічного розвитку цього краю стало будівництво залізної дороги до Рахова та Ясіня, яка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року. Будували залізницю 16 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи.
У 1896 р. Рахів став повітовим містечком — центром Тисодолинянського повіту (округу) Марамороського комітату. З початку XX ст. відома печатка поселення — з зображенням голови оленя, оберненої в лівий геральдичний бік. Символіка цієї печатки базувалася на давнішій емблемі містечка, відомій ще з громадських печаток кінця XVIII століття, — зображенням оленя на повен зріст, оберненого праворуч.
У листопаді 1918 року рахівчани рішуче піднялися на боротьбу за визволення та возз’єднання краю з українським народом. 8 листопада 1918 року в с. Ясіня було утворено Гуцульську республіку на чолі з Степаном Клочураком, яка протрималася до травня 1919 року. 14 січня її війська, з боєм, визволили Рахів від угорської адміністрації та військ. Їм допомогло те, що у місті спалахнуло повстання українців, організоване П. Попенком. Саме він став старостою міста, однак 19 січня був убитий проугорським терористом. Старостою рахівчани обрали С. Дреботу. Та, незабаром гуцульські війська залишили центр міста, укріпившись в передмісті — Устєріках. Місто та сусідні Трибушани та Берлибаш (Ділове та Костилівка) стали буферною зоною між Гуцульською республікою та румунськими військами, які окупували В. Бичків, Луг та ін. населені пункти. Окупований був Рахів румунськими військами у травні 1919 р. Незабаром припинила існування і Гуцульська республіка.
У червні 1920 р. Рахів увійшов у склад Чехословацької республіки
Під час входження Закарпаття (тодішня назва — Підкарпатська Русь) до складу ЧСР, населені пункти Рахівщини активно розвивалися як осередки туризму. У одній із своїх статей С. Клочурак назвав Рахів Гуцульським Парижем.
Фашистська окупація часів другої світової війни завершилася зайняттям міста, як і всього Закарпаття, частинами Червоної Армії в жовтні 1944 року. У 1945 році Рахів, як і все Закарпаття, увійшов до складу УРСР.